Вопрос от пользователя: Василида
Продовження твору дивак
Ответ: Надеждушка
Прокіп зітхнув і, намотавши батога на руку, щоб не згубить, обернувся до Олеся. — Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть. Подався вперед і, обдаючи Олеся прілим духом давно не митої бороди, захарчав у саме вухо: — Пойняв? Олесеві зробилося сумно. Закортіло швидше туди, в село, де сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті, й привітно світяться вікна в хатках. Попереду білою стіною підвівся бір. Він уже не гув і не шикав на коней. — Мовчить, — тихо сказав Олесь. — Снігом забило, — пояснив Прокіп. — Вітер гілля не зрушить. Дома Олесь не став ждати, доки дід з матір’ю скидають солому, швиденько роздягся і поліз на піч. Через деякий час у сінях загримали чобітьми, загомоніли. — Ото ж я й кажу, — говорив дід, — неглемедза він у тебе, Наталко. Дивак … Затопчуть його … Бо воно ж як деревце в пагоні … Потім дід увійшов до хати, заглянув на піч. — Змерз, онучку? А ти ножки — на черінь, а зверху кухваєчкою … Олесь глибше зарився в подушку і тоненько заскімлив. Прокіп підняв брови сторчака. — Он диви, чого це він розприндився? — Геть, не займайте його, — сумно обізвалася мати з хатини. — Їжте вже. — А хіба я що? — мимрив Прокіп. — А йому нічого такого й не казав … Він їв швидко, винувато витріщав очі, плямкав тихіше, ніж завжди, і губив крихти в бороду. Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята. Вдосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах. Народжувався новий день.
